віршник
ВІ́РШНИК, а, ч., заст.
Поет.
У сяйві ранку йшов ще юний грецький віршник (М. Драй-Хмара);
Є такі, але й інакших знаю віршників багато, Що не годні слів добрати із разючого булата (М. Бажан, пер. з тв. Ш. Руставелі).
Словник української мови (СУМ-20)