віршувати
ВІРШУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. що і без прям. дод. Складати, писати вірші.
Не для людей, тієї слави Мережані та кучеряві Оці вірші віршую я. Для себе, братія моя! (Т. Шевченко);
Віршую потроху – і легко так жить (М. Рильський);
Вдень на сільській однокінній підводі прикотив з Чернігова його незрадливий товариш і друг Василь Елланський, або Маркіз Попелястий, як сам він себе любив називати, і загукав до Тичини: – Пане Павле, анумо знову віршувать! (П. Загребельний).
2. що, перен., рідко. Те саме, що декламува́ти.
А через годину дядько вже сидить на ґанку і віршує Міцкевича (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)