вічноквітучий
ВІЧНОКВІТУ́ЧИЙ, а, е.
1. Який постійно квітне, укритий квітами.
В архітектурному плані висячі сади являли собою піраміду, що складалася з чотирьох ярусів-платформ. Піраміда нагадувала вічноквітучий зелений пагорб (з наук.-попул. літ.);
Вічноквітучий бальзамін.
2. перен. Який постійно розвивається; безсмертний, незнищенний.
Мова дана нам, щоб ми розуміли самі себе, дана нам, як дар нетлінний і вічноквітучий (з Інтернету).
Словник української мови (СУМ-20)