в'юн
В'ЮН, а́, ч.
1. Надзвичайно рухлива риба родини в'юнових із видовженим гнучким тілом.
Ми часто випливали удвох на рибу .. Витягали червоних колючих чортів, блакитних морських в'юнів, плескатих півнів і голку-рибу (М. Коцюбинський);
Дітвора любила ловити в таких болітцях, у липучому намулі, слизьких чорно-коричневих в'юнів (О. Донченко);
// у знач. присл. в'юно́м. Спритно, в'юнко.
Вперлася [Настя] йому в груди обома руками, напружилась гнучкою лозинкою і вислизнула в'юном (В. Речмедін).
2. перен. Дуже спритна й хитра людина; пролаза.
Виприснув Федір, як клинець з-під обуха... В'юн Федір! (Панас Мирний).
◇ Ви́тися (звива́тися, крути́тися, викру́чуватися і т. ін.) в'юно́м (ли́сом) див. ви́тися;
(1) Як (мов, ні́би і т. ін.) в'юн [посо́лений (в ополо́нці, на сковороді́)]:
а) (зі сл. верткий) дуже, надзвичайно.
– Але й це правда, що Прокіп у колгоспі – господар, і коні в нас гладкі та верткі всі як в'юни (П. Козланюк);
б) (зі сл. вертітися) дуже швидко, прудко.
Архітектурний юнак вертівся мов посолений в'юн (П. Загребельний);
в) (зі сл. крутитися) спритно або хитруючи.
Вінцусиха як в'юн так і крутиться біля Марії, щоб вивідати, де ми лісу на хату взяли (І. Муратов);
Хлопчик крутився як в'юн на сковороді, вигадуючи, що збрехати (Ю. Мокрієв).
Словник української мови (СУМ-20)