в'юн

В'ЮН, а́, ч.

1. Надзвичайно рухлива риба родини в'юнових із видовженим гнучким тілом.

Ми часто випливали удвох на рибу .. Витягали червоних колючих чортів, блакитних морських в'юнів, плескатих півнів і голку-рибу (М. Коцюбинський);

Дітвора любила ловити в таких болітцях, у липучому намулі, слизьких чорно-коричневих в'юнів (О. Донченко);

// у знач. присл. в'юно́м. Спритно, в'юнко.

Вперлася [Настя] йому в груди обома руками, напружилась гнучкою лозинкою і вислизнула в'юном (В. Речмедін).

2. перен. Дуже спритна й хитра людина; пролаза.

Виприснув Федір, як клинець з-під обуха... В'юн Федір! (Панас Мирний).

◇ Ви́тися (звива́тися, крути́тися, викру́чуватися і т. ін.) в'юно́м (ли́сом) див. ви́тися;

(1) Як (мов, ні́би і т. ін.) в'юн [посо́лений (в ополо́нці, на сковороді́)]:

а) (зі сл. верткий) дуже, надзвичайно.

– Але й це правда, що Прокіп у колгоспі – господар, і коні в нас гладкі та верткі всі як в'юни (П. Козланюк);

б) (зі сл. вертітися) дуже швидко, прудко.

Архітектурний юнак вертівся мов посолений в'юн (П. Загребельний);

в) (зі сл. крутитися) спритно або хитруючи.

Вінцусиха як в'юн так і крутиться біля Марії, щоб вивідати, де ми лісу на хату взяли (І. Муратов);

Хлопчик крутився як в'юн на сковороді, вигадуючи, що збрехати (Ю. Мокрієв).