в'язкий
В'ЯЗКИ́Й, а́, е́.
1. Клейкий, тягучий.
З силою вганяти обушок .. не слід, бо віск в'язкий, обушок загрузає по самий держак (П. Колесник);
Для змащування в літній період мастило повинно бути більш в'язким, а в зимовий – менш в'язким (з навч. літ.);
// Який засмоктує; грузький, липкий, тванистий.
Ноги пірнають в якісь в'язкі мочарі (В. Козаченко);
Він жив на сільській околиці, і грязюка тут була ще в'язкіша, а що ішов повільно, то вона засмоктувала чоботи (В. Дрозд);
При достатній зволоженості солонці надзвичайно в'язкі і повільно підсихають (з наук. літ.);
Густа і в'язка лава під час виверження міцно закупорює жерло вулкана (з наук.-попул. літ.);
// перен. Якого важко позбутися; чіпкий.
Напруженням мозкової волі він струсив із себе в'язкий острах і сміливо глянув Тучинському в очі (Олесь Досвітній).
2. Те саме, що в'я́жучий.
Перемелює [бетонний завод] на своїх велетенських жорнах камінь, пісок і цемент, видаючи готову в'язку масу у відкриті кузови автомашин (І. Цюпа).
3. Який під впливом зовнішніх сил здатний деформуватися, не руйнуючись (про тверді тіла); протилежне крихкий, ламкий.
Деталі військової техніки, які зазнають впливу екстремальних зовнішніх умов, роблять із в'язкої сталі (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)