в'язкий

В'ЯЗКИ́Й, а́, е́.

1. Клейкий, тягучий.

З силою вганяти обушок .. не слід, бо віск в'язкий, обушок загрузає по самий держак (П. Колесник);

Для змащування в літній період мастило повинно бути більш в'язким, а в зимовий – менш в'язким (з навч. літ.);

// Який засмоктує; грузький, липкий, тванистий.

Ноги пірнають в якісь в'язкі мочарі (В. Козаченко);

Він жив на сільській околиці, і грязюка тут була ще в'язкіша, а що ішов повільно, то вона засмоктувала чоботи (В. Дрозд);

При достатній зволоженості солонці надзвичайно в'язкі і повільно підсихають (з наук. літ.);

Густа і в'язка лава під час виверження міцно закупорює жерло вулкана (з наук.-попул. літ.);

// перен. Якого важко позбутися; чіпкий.

Напруженням мозкової волі він струсив із себе в'язкий острах і сміливо глянув Тучинському в очі (Олесь Досвітній).

2. Те саме, що в'я́жучий.

Перемелює [бетонний завод] на своїх велетенських жорнах камінь, пісок і цемент, видаючи готову в'язку масу у відкриті кузови автомашин (І. Цюпа).

3. Який під впливом зовнішніх сил здатний деформуватися, не руйнуючись (про тверді тіла); протилежне крихкий, ламкий.

Деталі військової техніки, які зазнають впливу екстремальних зовнішніх умов, роблять із в'язкої сталі (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me