в'ятичі
В'Я́ТИЧІ, ів, мн. (одн. в'я́тич, а, ч.).
Давнє східнослов'янське плем'я, яке мешкало в басейні верхньої і середньої Оки.
У VIII–IX століттях Київ був головним містом полян, які підтримували широкі економічні зв'язки з древлянами, сіверянами, в'ятичами, волинянами та іншими східнослов'янськими племенами (з наук.-попул. літ.);
Під натиском аварів рушили на схід племена радимичів та в'ятичів, а дуліби пересунулися на верхів'я Західної Двіни (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)