гавкотня
ГАВКОТНЯ́, ГАВКІТНЯ́, і́, ж., розм.
1. Те саме, що га́вкіт.
Побачили, врешті, село, що привітало нас серед темряви осяяними вікнами та гавкотнею собак (М. Коцюбинський);
Лячно, звичайно, опинитися в степу серед темряви, де можна заблудитись, де тільки й чути здаля гавкотню злющих собак хутірських, але гайда, гайда! (О. Гончар);
Всі ліси й гори сповнилися людським лементом, кінським іржанням, ревінням верблюдів, собачою гавкотнею (П. Загребельний);
Нас почули собаки, які відразу ж здійняли гавкітню, і ми змушені були піти на приступ (Валерій Шевчук).
2. перен., зневажл. Лайка, сварки навколо кого- або чого-небудь.
Є ще сили у шістдесятників, потенціал та невикористані резерви пошуку й розвитку, резерв доброти й солідарності. Бо стільки довкола нас злобної гавкотні, що кожне добре слово – на вагу золота (з публіц. літ.);
Гавкотня між політиками, бізнесменами, журналістами не робить честі нікому (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)