гавра
ГА́ВРА, и, ж., діал.
1. Лігво звіра; барліг.
В лісах .. медведі ссали лапи в своїх гаврах і дрімали зимовим сном (І. Франко);
* Образно. То наймався [Юрчик] на найтяжчу роботу, гори перевертав, то півзими лежав у якій-небудь гаврі, у ведмежім барлозі, смокчучи свою нерозлучну віковічну люльку (Г. Хоткевич);
* У порівн. Сидів подвижник, як ведмідь у гаврі (Л. Костенко).
2. Широкий отвір для палива в печі, плиті, каміні і т. ін.
Березові полінця горіли в гаврі каміна, пострілюючи іскрами (Г. Колісник).
3. перен., зневажл. Рот.
– Ци [чи] не стулиш ... гавру? – крикнув нараз Василь (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)