гайдай
ГАЙДА́Й, я́, ч., діал.
Те саме, що гайда́р 1; погонич (у 2 знач.).
Багато хто співав про дівчиноньку, яка приблудила до зеленого дуба й хотіла там ночувати, аж і знайшовся на її щастя молоденький гайдай... (Ю. Яновський);
– Тутешні хазяїни, Панчук та Кіт, наймають гайдаїв. – А хто це такі гайдаї? – знову запитав я. – Ти й цього не знаєш? Погоничі волів (Ю. Мушкетик);
* Образно. Не знав [Тарас] чому, найдужче йому було шкода нічного неба його Кирилівки, отари зір на ньому й гайдая-місяця (Василь Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)