галайда
ГАЛАЙДА́, и́, ч. і ж., діал.
Те саме, що бродя́га; волоцюга (у 1 знач.).
Там, де гуляв бездомний галайда, Висвячувався Гонта в гайдамаки, Там вибухнула сила молода (Д. Павличко);
– Роман наш галайда, – відмахувалась мати. – Доперебирається, доки одні перебірки й зостануться (А. Михайленко);
Т. Г. Шевченко використав для кінцівки епілогу поеми “Гайдамаки” народну жартівливу пісню про галайду (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)