ганьбити
ГАНЬБИ́ТИ, блю́, би́ш; мн. ганьбля́ть, недок., кого, що.
1. Вкривати ганьбою (у 2 знач.); безчестити.
Не стане він [Саїд] одруженням з християнкою ганьбити рід, ображати прах правовірного свого батька (Іван Ле);
Третю зміну, третій день У пивній стирчить [п'яниця], як пень. Погляда на всіх по-барськи Та ганьбить ім'я шахтарське (С. Олійник).
2. Виражати осуд; засуджувати.
Ой, ми, доню, Твою долю Не ганьбим, не гудим: Будь щаслива, Добротлива, То й ми в добрі будем (П. Гулак-Артемовський);
У своїх байках Є. Гребінка ганьбить свавільне поводження панів з кріпаками (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)