ганьбити
ГАНЬБИ́ТИ, блю́, би́ш, недок., перех.
1. Вкривати ганьбою (у 2 знач.); безчестити.
Не стане він [Саїд] одруженням з християнкою ганьбити рід, ображати прах правовірного свого батька (Ле, Міжгір’я, 1953, 127);
Третю зміну, третій день У пивній стирчить, як пень. Погляда на всіх по-барськи Та ганьбить ім’я шахтарське (С. Ол., Вибр., 1959, 195).
2. Виражати осуд; засуджувати.
Ой, ми, доню, Твою долю Не ганьбим, не гудим: Будь щаслива, Добротлива, То й ми в добрі будем (Г.-Арт., Байки.., 1958, 176);
У своїх байках Гребінка ганьбить свавільне поводження панів з кріпаками (Іст. укр. літ.. І, 1954, 182).
Словник української мови (СУМ-11)