гаснути
ГА́СНУТИ, ну, неш; мин. ч. гас, ла, ло і га́снув, нула, ло; недок.
1. Переставати горіти, світити.
Тліла іскра, Тліла, дожидала На розпутті широкому, Та й гаснути стала (Т. Шевченко);
В оселі, мов сам по собі, гасне каганчик (М. Стельмах);
* Образно. [Кречет:] Не знаєш ти про мої безсонні ночі. Коли вогонь шукання гасне... холоне серце від утоми... (О. Корнійчук).
2. перен. Втрачати сили, здоров'я; вмирати (про людину).
Середній брат, – мовляв я, – гас; Він умирав, він кидав нас, Могучим [могутнім] серцем потухав (П. Грабовський);
Більшість дітей перемерла в дорозі, гаснучи на руках у пересохлих, змучених спрагою матерів (О. Гончар).
3. перен. Втрачати силу вияву; зменшуватися, зникати (про почуття, мрії).
Ні, жаль мені, що й сей порив погасне, Як гасне все в душі невільничій у нас (Леся Українка);
Любов моя смішна – я добре й сам це знаю, Але – не гасне все вона (М. Рильський);
// Затихати (про звуки).
Мелодія гасне, як свічка (І. Нечуй-Левицький);
Тужили молоді голоси і тихо десь за хатою гасли (А. Головко);
// Тьмяніти (про барви).
Цвіт їх [померків] помалу гас, крився темнотою (Панас Мирний);
Тіні в саду розпливалися, гаснули кольори на листочках (П. Автомонов).
Словник української мови (СУМ-20)