гаснучий

ГА́СНУЧИЙ, а, е.

Який гасне, зменшується, зникає.

Воно [серце] не заклекотало, як колись клекотіло, а тихо жевріло, наче гаснучий жар (І. Нечуй-Левицький);

Чадом гаснучої свічки протяглась перед Ярославом згадка про прокляття Перунове (Н. Королева);

Відплив скінчився, і вода між островами затихла нерухомо – наче розплавлений бітум. Блискуча поверхня віддзеркалювала гаснучі зорі та світліюче небо (Ю. Логвин);

* Образно. Це були вже не слова, а останні почуття в його гаснучій душі (О. Довженко).

Значення в інших словниках

1. гаснучий — га́снучий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. гаснучий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до гаснути. || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гаснучий — ГА́СНУЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до га́снути. Воно [серце] не заклекотало, як колись клекотіло, а тихо жевріло, наче гаснучий жар (Н.-Лев., III, 1956, 221); Це були вже не слова, а останні почуття в його гаснучій душі (Довж., І, 1958, 494); // У знач.  Словник української мови в 11 томах