гвоздь
ГВОЗДЬ, я́, ч., рідко.
1. Те саме, що цвях.
Велів [цар] зробити чотири дерев'яні скриньки: дві окувати золотом .. і потім забити їх золотими гвоздями (І. Франко);
* Образно. – Але мій Сава, скажу тобі, гвоздь. Бери молоток і бий – не зігнеться (О. Донченко);
* У порівн. Зосталось таке в його переконання, що кожнісінька [жінка чи дівчина] вдивляється у сім аж дзеркальців [дзеркалець], – і зосталося те переконання немов гвоздем вбите (Марко Вовчок).
2. перен., розм. Найголовніше, суть.
– Наш селянин – азіат. Ось в чому гвоздь... Культури, Європи йому треба! Школи! (В. Винниченко).
Словник української мови (СУМ-20)