гебан
ГЕБА́Н, у, ч., діал.
Ебенове дерево.
Подався Сатні до покою й ліг На ліжку з слонової кості й гебану (І. Франко);
На малих столичках з чорного гебану стояли пахощі з Гіндостану і прегарні красила (О. Назарук);
* У порівн. Як з гебану волос чорний (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-20)