ген-ген
ГЕН-ГЕ́Н, присл., розм.
Підсил. до ген¹; далеко-далеко.
Ген-ген, мріють дві гори в тумані (С. Васильченко);
Ще ген-ген до світа, а вже будять її доїти корову та до череди гнати (М. Коцюбинський);
Юра буде гімназистом ще ген-ген коли! Може, аж місяців через три! (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)