ген
ГЕН¹, присл., розм.
Указує на віддалення місця, часу, напряму проходження дії; он там, далеко.
– Дивився, як там Лев здиха, Аж ген у тій діброві! (Л. Глібов);
Аж ген за північ, коли пожежа стихла і зарево згасло, змогла тільки трохи заспокоїтися Христя і лягла спати (Панас Мирний);
Велично пливе ген по ниві комбайн (А. Головко);
Ще не вляглася курява, яку збили копита козацьких коней, як із-за гаю, що бовванів ген за верству попереду, неждано вихопився загін гусарів (Василь Шевчук).
ГЕН², а, ч., біол.
Елементарна одиниця спадковості речовини, частина молекули ДНК, що визначає появу і розвиток якоїсь ознаки.
Методи клітинної інженерії дають можливість пересаджувати з одних клітин в інші окремі гени (з наук.-попул. літ.);
Консервація інтелекту необхідна. Принаймні щодо індивідів, які не беруть участі в науковій роботі. Нам потрібні не вони, а тільки їхні гени (М. Руденко);
Всi вади i недолiки людської вдачi у малого не передаються генами, вони прищеплюються дорослими людьми. Все хороше й погане дiти запозичують у дорослих (М. Циба).
Словник української мови (СУМ-20)