ген-ген
ГЕН-ГЕ́Н, присл., розм. Підсил. до ген¹; далеко-далеко.
Ген-ген, мріють дві гори в тумані (Вас., II, 1959, 309);
Ще ген-ген до світа, а вже будять її доїти корову та до череди гнати (Коцюб., І, 1955, 63);
Юра буде гімназистом ще ген-ген коли! Може, аж місяців через три! (Смолич, II, 1958, 70).
Словник української мови (СУМ-11)