геп
ГЕП, виг., розм.
Уживається як присудок за знач. ге́пати, ге́патися, ге́пнути, ге́пнутися.
Грицько ухопив ґерлиґу. – А куди?.. куди!.. – закричав. Та – геп! ґерлиґою по горобенятах... (Панас Мирний);
Яків мій зрадів та, як дурень з печі, в ноги їй геп! Дякує, бач, що його ж салом та по його шкурі! (Марко Вовчок);
Тихін як затруситься та – геп, на ріллю прямо, навзнак і руки розкидав (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)