геп
ГЕП, виг., розм. Уживається як присудок за знач. ге́пати, ге́патися, ге́пнути, ге́пнутися.
Грицько ухопив герлигу. — А куди?.. куди!.. — закричав. Та — геп! герлигою по горобенятах… (Мирний, II, 1954, 57);
Яків мій зрадів та, як дурень з печі, в ноги їй геп! Дякує, бач, що його ж салом та по його шкурі! (Вовчок, І, 1955, 76);
Тихін як затруситься та — геп, на ріллю прямо, навзнак і руки розкидав (Головко, II, 1957, 51).
Словник української мови (СУМ-11)