гепати
ГЕ́ПАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Бити, стукати по чому-небудь, у щось.
Понеслася журлива пісня; і вголос їй дружкова шабля гепає в стелю раз, удруге і втретє (Панас Мирний);
Гепає сокирчина, кранкає [каркає] .. старий ворон на пожухлому від дощів і сонця хресті (В. Яворівський);
Цілу ніч я слухала, як скриплять дошки, як щось гепає, траскає і ляскає у мене над головою (Ю. Андрухович).
2. кого, що. Бити кого-небудь, щось.
– Товкмачити [нападників], – підказали з юрби .. – Трощити! – Гепати! – Гилити! – Голомшити! – Кулачити! (О. Ільченко).
3. Те саме, що ге́патися.
Він зачіпається за камінчик, гепає на спину, і вулиця оглашається його ображеним і обуреним ревом (Ю. Смолич);
Панував гамір, безладдя, грюкали двері, лаялися адміністратори й режисери, валилося зі стін розмальоване тинькування, кришилися, а то й гепали з ніш безносі погруддя (М. Бажан);
Дорога повела в яр і все зникло з очей, не бачив уже й вогню, чув лише у вухах, як тріщить полум'я, як гепають перепалені балки, як галасують люди і б'є дзвін на сполох (Ю. Винничук).
4. кого, що. Кидати з шумом.
Поки Вернидуб порався з нiмцями та ляхами, левенцi лагодили гармати: заклепували цвяхами запали i вiдбивали келепами панiвки. – Гепай їх усiх у ставок, – певнiша рiч! – верховодив Вернидуб (М. Старицький);
Гепати каміння.
Словник української мови (СУМ-20)