гиготати
ГИГОТА́ТИ, очу́, о́чеш, ГИГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм.
1. Те саме, що іржа́ти 1.
– Коню мій любий, коню хороший, який ти прекрасний, та будуть тебе різати. – А він до неї і гиготить: – Ти, – каже, – дивись, де перша крапля крові упаде, та візьми ту краплю і закопай в саду (з казки).
2. перен. Голосно і нестримно сміятися; реготати.
Карпо зареготався. – Бач, як гигоче... – почав клясти чоловік (Панас Мирний);
– Але ж куди мені тепер дітися?.. Домаха вигонить, сусіди гиготять, наче ті жеребці (В. Кучер);
Гигоче не лише наша обслуга, а майже всі, хто сидить у кузові, навіть командир взводу Івченко, котрий взагалі рідко сміється (Є. Доломан);
Я гигочу. Віка переводить мрійливий погляд на Геннадійовича і каже (про мене): – Не звертайте уваги. Він такий дурний! (Л. Дереш).
Словник української мови (СУМ-20)