гигикнути
ГИГИ́КНУТИ, ну, неш, док., розм.
Однокр. до гиги́кати.
– Все може бути, – якось дивно гигикнув Огієнко (О. Гончар);
Ми дуже поважали себе того дня. Ми навіть ні разу не гигикнули і не копнули нікого ногою. Серйозні й солідні, ми ходили по класах і складали список (В. Нестайко);
Хтось здавлено гигикнув. Ще хтось зааплодував і тут-таки припинив, злякавшись свого зухвальства й того, що зала його не підтримає (О. Ірванець);
// Злегка заіржати (перев. про коней).
В темряві нічого не було видно, й Гатило сів край ясел. Гнідий жеребець, упізнавши його, заспокійливо гигикнув і знову встромив голову в ясла (І. Білик).
Словник української мови (СУМ-20)