гирло
ГИ́РЛО, а, с.
1. Місце, де річка впадає в океан, море, озеро або в іншу річку; кінець нижньої течії річки.
Синє море звірюкою То стогне, то виє, Дніпра гирло затопило... (Т. Шевченко);
– Біля дунайського гирла галери наздогнали козаків (З. Тулуб);
Потяглися понад затоном кудись у бік гирла, похиливши торішні мітлиці (О. Гончар).
2. Вузька протока, що з'єднує річки, затоки, лимани між собою або з морем.
У нижній частині Дунай поділяється на гирла і при впадінні в Чорне море утворює велику низинну дельту (з наук. літ.);
Якось не тішили моє око ані розлогі, яро-зелені, порізані блакитними озерцями та гирлами плавні, .. ані жовті, залиті хвилею виноградників по підгір'ю шпилясті гори (М. Коцюбинський);
Наші гнуті човники спроквола повзли гирлом, що єднало Голубів і Олексіїв лимани (Олесь Досвітній).
3. Вихідний отвір у чому-небудь.
Гирло ями було досить вузьке (І. Франко);
Заспокоїла [Сахно] себе – навряд, щоб і гирло тунелю було переплутане дротом (Ю. Смолич);
* Образно. [Хор:] Із пащеки однозубої, Із гирла жахного Тільки лихе можна почуть (М. Лукаш, пер. з тв. Й.-В. Гете).
Словник української мови (СУМ-20)