гиря
ГИ́РЯ, і, ж.
1. Металевий предмет певної ваги, який править за міру при зважуванні.
– На такий вантаж і гир у мене не вистачить, – весело занепокоївся Цимбал (О. Гончар);
Михась орудує з гирями біля вагів [ваг] (С. Чорнобривець);
// Спортивне знаряддя великої ваги для гімнастичних вправ у важкій атлетиці.
Подивився дід, як вони [силачі] там двопудові гирі, ніби м'ячі, піднімають, як вони штангу штовхають, і аж затремтів (Остап Вишня);
– Дивись ти – і справді впарився. А раніше бувало двопудовими гирями грався (Д. Ткач);
* Образно. В перші дні [роботи] так страшно ломить спину І кров гуде в потомлених руках, І хтось до ніг вчепив пудові гирі (М. Гірник);
* У порівн. В Оксани злипалися очі, тіло вимагало відпочинку. Важка, немов гиря, голова падала на груди (Д. Ткач).
2. Підвішений важок, що приводить у рух механізм або врівноважує що-небудь.
Іван відчинив дверцята годинника й підтягнув гирі (С. Чорнобривець);
Вони ще попоралися біля стрілки, на кінцях якої висіли гирі, що й повинні регулювати супорт, який поведе різець по металу (П. Автомонов).
3. перен., діал., зневажл. Брита голова, а також голова взагалі.
З усього мира [миру] та на мою гирю (Номис);
Ніс – карлючка, рот свинячий, Гиря вся в щетині (П. Гулак-Артемовський);
Засмутились чуприндирі, Лап та й лап за бриті гирі... (І. Манжура);
– Я в ясла, а ти мене за гирю та в шию, та буком (В. Стефаник);
* У порівн. Забравши деяких троянців, Осмалених, як гиря, ланців, П'ятами з Трої накивав [Еней] (І. Котляревський);
// Убога, нужденна людина.
[Іван (довго дивиться, притопуючи ногою):] Розступітеся, миряне, нехай гиря погуляє! (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)