гичка
ГИ́ЧКА, и, ж.
1. Стебло та листя перев. коренеплодів та бульбоплодів; бадилля, ботвина.
Кублилася дрібною гичкою жовтогаряча морква (Панас Мирний);
Дівчата підбирали викопані буряки і, обрізавши на них гичку, складали в купи (О. Донченко);
Це була морква. Червона, свіжа, соковита. Нарвали цілий оберемок, обрізали гичку, набили повен рюкзак (В. Малик);
Плануємо засилосувати понад 3000 центнерів гички цукрових буряків (із журн.).
2. перен., розм. Верхня частина зав'язаного мішка, вузла.
Хвать [баба] вузла за гичку! І, немов той акробат, Дряпалась на пічку (С. Олійник).
3. діал. Грива.
[Куць:] Я їм коня притяг за гичку в стайню (Леся Українка).
4. діал. Росток, паросток на коренеплодах.
Перебирала [Катерина] кожну картоплину: з гичками відкладала на насіння, а почорнілі – на харч (С. Чорнобривець).
Словник української мови (СУМ-20)