глибшати
ГЛИ́БШАТИ, ає, недок.
1. Ставати глибшим.
З хляпанням падає чорне жабуриння обабіч канавки – глибшає русло... (О. Гончар);
Маленька Субан і циганча Челебі вигрібають з могили каміння і землю, і вона все глибшає й глибшає (З. Тулуб);
Стежка в'ється попід крутим схилом, у дубах та грабах, в'ється понад урвищем, яке дедалі глибшає (Є. Гуцало).
2. перен. Ставати більшим; поглиблюватися.
Журба Христини ширшала, вищала, глибшала... (Панас Мирний);
Спогади про сестру ширшали й глибшали, заступаючи собою батька, матір, людей і землю (В. Підмогильний);
Як горе народне згуртовує всіх! Як зближує, здружує всіх небезпека! Як глибшає ніжність до друзів своїх!.. (І. Нехода).
3. перен. Ставати темнішим.
А вечір глибшає. Рожево-сиза мла Оповиває степ, людські голубить душі, І хмарки плямами розбризканої туші Стають на обрії, подібному до скла (М. Рильський);
Ніч темнішала, глибшала, і тим дужче блищав вогник у вікні (С. Скляренко);
Глибшає вечірня синява, і все яскравіше палахкотить на пагорку наше багаттячко (О. Гончар).
4. перен. Ставати змістовнішим, серйознішим.
А гарно тут! Так легко в горах дишеш, Такий привабний на вершинах сніг, Що, глянувши, – і сам стаєш чистішим І глибшаєш у помислах своїх (М. Шеремет);
Іван Кирилович почав думати, скільки важливих справ лежить зараз на його плечах та як йому ніколи, і поволі мінився на обличчі – серйознішав, глибшав (В. Дрозд).
Словник української мови (СУМ-20)