глушина
ГЛУШИНА́, и́, ж.
1. Зарослий ліс або сад.
В гаїв зеленій глушині уже конвалії одквітли (В. Сосюра);
Навколо тільки дуби та клени – глушина, і нікого-нікогісінько навкруги (О. Донченко);
Заросла, прикидана листям стежка у глушині запустілого садка... (М. Малиновська).
2. Віддалене від суспільних і культурних центрів, малонаселене місто, селище, село і т. ін.
[Аецій Панса:] А тобі либонь після сільської глушини Рим очі осліпив (Леся Українка);
Хіба що десь у глушині, в якійсь задрипаній установі, де вкрай потрібно бухгалтера, керівник зважиться взяти такого на свій страх і ризик, та й то тимчасово… (Б. Антоненко-Давидович);
// Віддалене від поселень, пустельне місце.
Видно, вони заблудились і тепер плутаються у плавнях – і хто зна, як довго ще можуть блукати у сій глушині (М. Коцюбинський);
Хіба ж можна було сподіватися, що за тисячі кілометрів од культурних центрів, у глушині джунглів, знайдеться дикун Санчо, якому позаздрив би кожен професор медицини? (І. Білик).
Словник української мови (СУМ-20)