глянцюватий
ГЛЯНЦЮВА́ТИЙ, ГЛЯНЦУВА́ТИЙ, а, е.
Який має легкий глянець; блискучий.
“А може, я оглух?” – дивуючись безгомінню, подумав Федір Васильович. Злегка нахилив табуретку, що стояла біля ліжка на глянцюватому паркеті, і відпустив раптово (Є. Доломан);
І кожен звук, не сплівшись з іншим звуком, Пливе, хитаючись, над глянцуватим бруком І меркне у безлунній самоті (М. Бажан).
Словник української мови (СУМ-20)