гм
ГМ, виг.
Виражає сумнів, роздумування, іронію, роздратування.
– Не бачив хлопця? – Ні, не бачив. – Гм. Де ж він? (Панас Мирний);
– Гм, – промовив Городовський, – вам можна позаздрити (В. Підмогильний);
– Кинув би усяку суєту .. та й пішов до вас на Запорожжє [Запорожжя]! – Гм! – каже Кирило Тур, озирнувши його [Череваневу] тушу. – Не багато таких потовпилось би в курені! (П. Куліш).
Словник української мови (СУМ-20)