гномон
ГНО́МОН, а, ч.
1. Старовинний астрономічний інструмент – вертикальний стрижень, що відкидає на горизонтальну поверхню тінь, за довжиною і напрямом якої визначають висоту Сонця й азимут.
У давнину за допомогою гномона визначали нахил екліптики до екватора й географічну широту місця (з наук.-попул. літ.);
Складається годинник із забитого прямо в стіну похилого металевого стрижня – гномона з кронштейном і шкали (із журн.).
2. Сонячний годинник, що діє за допомогою цього інструмента.
За тінню, яка відкидалась від стовпа на циферблат, визначали час дня. Такий годинник називали гномоном (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)