головня
ГОЛОВНЯ́¹, і́, ж.
Те саме, що голове́шка 1.
Пустиня циганом чорніла: Де город був або село – І головня уже не тліла, І попіл вітром рознесло (Т. Шевченко);
Кожний пастух, вихопивши головню із своєї ватри, біг у тьму ночі боротися з невидимим ворогом (Г. Хоткевич);
Марія погасила останню головню – і огнище вмерло (М. Хвильовий);
* У порівн. Еней уздрів свою Дідону, Ошмалену, мов головня (І. Котляревський).
ГОЛОВНЯ́², і́, ж.
Грибкове захворювання рослин (перев. злакових), при якому зерно перетворюється на чорний пил або на тверду чорну масу.
Галя .. вивіряла [насіння] на чистоту і схожість, протруювала препаратом, що знешкоджує спори головні (К. Гордієнко);
– Оце ж, мамо, просо в нас з головнею. В минулім році як молотив – три дні, наче комин, сажею плювався (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)