голодранець
ГОЛОДРА́НЕЦЬ, нця, ч., зневажл.
Убого одягнена людина; обідранець.
– А ви б до цих петличок дали б нам гімнастьорки й штани! Дивіться, якими шарпаками-голодранцями воювати посилаєте! (Ю. Смолич);
// Убога людина; бідняк.
[Писар:] До статечного чоловіка не пішов [учитель], а пішов до голодранця (Б. Грінченко);
Де ж таки такому голодранцеві з такою багачкою любитися! (В. Винниченко);
// Уживається як лайливе слово.
– Чи маю сто разів до тебе говорити, ти, шибенику, голодранче, розбійнику один, га? (І. Франко);
– Відпусти, голодранцю, собаку, а то стрілятиму! (К. Гриб).
Словник української мови (СУМ-20)