голосоведення
ГОЛОСОВЕ́ДЕННЯ, ГОЛОСОВЕДІ́ННЯ, я, с., муз.
Мистецтво сполучення голосів в одне співзвучне ціле в поліфонічному творі.
Створюючи мелодичну основу пісень, самодіяльні композитори (або творчі колективи) часто запозичують професіональні прийоми гармонічної структури твору, логічну побудову форми, правила голосоведення (з наук. літ.);
Українській народній музиці притаманна ритмічна спільність у голосоведінні (з наук. літ.);
// Милозвучна, логічно зумовлена зміна звуків в окремих голосах поліфонічного твору.
Під час запису пісень треба звертати увагу на кожну нову ноту в голосоведенні, бо чим повніша поліфонія народної пісні, тим її гармонія чіткіша й виразніша (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)