голуб
ГО́ЛУБ, а, ч.
1. Птах родини голубових із різнобарвним пір'ям та великим волом.
По подвір'ю вітер грає, Голуб голуба ганяє (Л. Глібов);
Біля голубника хтось із хлопців возився з голубами (А. Головко);
Через дорогу в ліску заворкотав дикий голуб (М. Стельмах);
* У порівн. Вони справді – як ті голуби: де одно, там і друге (Панас Мирний).
2. розм. Пестливе називання юнака, чоловіка (перев. при звертанні).
[Одарка:] Ти, певно, втомився, мій голубе? Ходи в хату, спочинеш... (М. Кропивницький);
[Романюк:] Дивись, голубе, щоб все було культурно (О. Корнійчук);
– Прощай, мій Грицю, мій сизокрилий голубе, мій ясночолий місяцю... (Василь Шевчук).
3. заст. Прикраса з паперу, воску або інших матеріалів, що має вигляд такої птиці.
Перед образами висіли на шовковинках голуби, зроблені теж із шпалерів (Г. Квітка-Основ'яненко);
Паперові голуби, підвішені до сволока, порозпускали пишні хвости, але не могли злетіти (Б. Харчук);
// Виріб із тіста у вигляді такої птиці.
Одні руки скручували зубчасті качалки в шишки, другі ліпили голуби, треті наліплювали з чорнушки очі (І. Нечуй-Левицький).
Ганя́ти голубі́в див. ганя́ти;
(1) Го́луб ми́ру – зображення білого голуба як символу миру.
Голуби миру з'явилися в усіх куточках мартенівського цеху (В. Собко);
(2) Пошто́вий го́луб – голуб, спеціально натренований для пересилання листів, несення поштової служби.
Були в римлян також спеціальні породи поштових голубів (з наук.-попул. літ.).
◇ (3) Як го́луб (голу́бка), зі сл. сивий – зовсім, повністю.
Гриць уже сивий як голуб був, а все ходив у Крим (Марко Вовчок);
Довгий час пан бунчуковий жив удівцем і нарешті взяв шлюб удруге. Сивий як голуб, він упадав біля жінки (М. Лазорський);
Перед очима ненька. Некваплива, сумовита, вся сива як голубка (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)