гомеостаз
ГОМЕОСТА́З, у, ч., біол.
Стан відносної стабільності внутрішнього середовища біологічних систем різних рівнів організації.
Будь-який живий організм, у тому числі рослинний, може перебувати у стані динамічної рівноваги (гомеостазі) з навколишнім середовищем у досить широких межах змін екологічних факторів (з наук. літ.);
Будь-яка хвороба – це відхилення від норм внутрішнього середовища організму, або, як кажуть вчені, гомеостазу (з наук.-попул. літ.);
В основі гомеостазу лежать динамічні процеси, оскільки сталість внутрішнього середовища безперервно порушується і так само безперервно відновлюється (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)