гора
ГОРА́, и́, ж.
1. Значне підвищення над навколишньою місцевістю або серед інших підвищень.
Стоїть гора високая, Попід горою гай, Зелений гай, густесенький, Неначе справді рай (з народної пісні);
Зоре моя вечірняя, Зійди над горою, Поговорим тихесенько В неволі з тобою (Т. Шевченко);
Хвилею зеленою здіймається Навесні Батиєва гора (М. Рильський);
// тільки мн. Гориста місцевість, край.
Не знаю, як в Англії, але куди-небудь за границю в гори я таки, може, зберусь (Леся Українка);
– У нас в горах .. весело (М. Коцюбинський);
* У порівн. Понад обрієм, коло кордону, Наче гори, окреслився бір (І. Вирган).
2. чого. Велика кількість чого-небудь складеного в купу; багато чогось.
В саду в бригаді – тут же між яблунями – гори яблук (А. Головко);
Наклавши на плече гору прання, пішла [Орися] розвішувати його на тину (Григорій Тютюнник);
Під стіною зачиненої, нежилої будівлі здоровенна гора шматків деревини різної породи та якості (Ю. Логвин).
3. у знач. присл. горо́ю, гора́ми. Високою купою; багато.
От Іван устає, Скарб із скринь достає, Насипає дукатів горою (П. Грабовський);
Не вспіють всунути снопа, як уже летить полова й солома, піднімається горою під соломотрясом (В. Винниченко);
Мама несе таріль з наїдками до столу, де вже й так горою всього (О. Гончар).
4. діал. Горище.
Купив чоботи, надів у неділю, а ті узяв да на гору закинув (Сл. Гр.).
◇ Бра́ти / взя́ти верх (го́ру) див. бра́ти;
Го́ру (го́ри) труда́ ви́трудити див. ви́трудити;
(1) Золоті́ го́ри, зі сл. обіцяти, наобіцяти і т. ін. – надто багато чого-небудь хорошого, але нездійсненного.
Твою [народу] хотіли душу полонити і князь, і гетьман, а ще й пан, .. що обіцяли гори золоті (П. Тичина);
Ти відірвав людей від їхньої домівки, від їхньої рідні. Ти наобіцяв їм золоті гори (М. Руденко);
Він не бажає вам добра, хоч і обіцяє золоті гори. Не слухайте його (Г. Тарасюк);
[І] го́ри покоти́ти див. покоти́ти;
(2) Не за гора́ми (рідко за горо́ю):
а) у найближчому майбутньому, скоро, незабаром.
Вже й зима не за горами... (Панас Мирний);
Ще й не нажився, здається, а вже шістдесят не за горами (М. Зарудний);
б) на невеликій відстані; недалеко, близько.
Питаю: – “Як ви доскочили такого огира?” – “Нам теє знати, батьку. Сідай да їдь собі з Богом: ляхи не за горою” (П. Куліш);
Вже не за горами були передові сили німецької інтервенції (Л. Дмитерко);
– Дзвеняче [село] хоч і не за горами, та все-таки за надцять кілометрів од Закриниччя (Є. Гуцало);
Переверну́ти (зру́шити, ру́шити) / верну́ти (ру́хати) го́ри див. переверта́ти;
Си́пати піско́м про́ти гори́ див. си́пати;
Стоя́ти / ста́ти горо́ю див. стоя́ти;
Хоч (кра́ще, про́сто) з мо́сту (рідко з гори́) та в во́ду див. міст;
Як [дурно́му] з гори́ бі́гти / побі́гти (збі́гти) див. бі́гти;
(3) Як (мов, ні́би і т. ін.) пря́мо (про́сто) гора́ з плече́й (з пліч) звали́лася (спа́ла, впа́ла, зсу́нулася, зійшла́ і т. ін.) / зва́люється (па́дає, зсува́ється, схо́дить і т. ін.) чиїх, у кого, кому і без дод. – хто-небудь відчув велике полегшення, звільнившись від важких обов'язків, сумнівів, турбот тощо.
[Химка:] Яка я після вашої розмови стала весела, – наче гора з плечей звалилася! (Панас Мирний);
[Герцог:] О, наче впала з пліч у нас гора! Ха-ха!.. Так, значить, наша верх взяла! (Є. Кротевич);
В хлопця наче гора звалилася з плечей, бо його мучила несправедливо одержана, на його думку, п'ятірка (О. Донченко);
Артемові наче гора зсунулася з пліч. Усміхнувся щасливий та мерщій до галушок (А. Головко);
– Ху, – полегшено зітхнув Кисіль і посміхнувся: – Прямо гора звалилася з моїх плечей (М. Стельмах);
Вже пройдено третину шляху .. У Маргіт ніби звалювалася гора з плечей (О. Гончар);
(4) Як (мов, ні́би і т. ін.) за [кам'яно́ю] горо́ю (рідше стіно́ю), зі сл. бути, жити і т. ін., за ким – під чиїм-небудь надійним захистом, без клопотів, турбот і т. ін.; позбавлений турбот, захищений ким-небудь.
– Та ти сам не турбуйся, бо ти за мною, як за кам'яною горою (Марко Вовчок);
– Я за нею [Софією], можна сказати, як за кам'яною стіною живу (В. Собко);
– Тому-то й я позичила тебе в Мартохи, щоб бути за тобою, мов за кам'яною горою (Є. Гуцало);
– Гарна ви жінка в Петра, – знову похвалив гість .. – Має шанувати своє щастя. Він за вами – як за горою! (Є. Гуцало);
(5) Як (мов, ні́би і т. ін.) на кам'яну́ (рідко камі́нну) го́ру, зі сл. надіятися, покладатися, спертися і т. ін. – цілком, повністю, безсумнівно і т. ін.
[Антон:] Ніхто вам так не потрапить догодити, як я: надійтесь на мене, як на кам'яну гору (М. Кропивницький);
[Анна:] Я можу так на вас впевнятись, як на камінну гору! – адже правда? (Леся Українка);
– А на хлопців своїх я покладаюсь як на кам'яну гору: не підведуть! (А. Головко);
– На нашу Ольгу Степанівну як на кам'яну гору спертися можна (В. Собко);
Покладалися [на протекції] як на кам'яну гору (О. Полторацький);
– Оце ті “тигри” і “фердинанди”! Оце на них .. надіються як на кам'яну гору! (П. Автомонов);
Як (мов, ні́би і т. ін.) ски́нути (звали́ти) го́ру (тяга́р) з плече́й див. скида́ти.
Словник української мови (СУМ-20)