гора

ГОРА́, и́, ж.

1. Значне підвищення над навколишньою місцевістю або серед інших підвищень.

Стоїть гора високая, Попід горою гай, Зелений гай, густесенький, Неначе справді рай (з народної пісні);

Зоре моя вечірняя, Зійди над горою, Поговорим тихесенько В неволі з тобою (Т. Шевченко);

Хвилею зеленою здіймається Навесні Батиєва гора (М. Рильський);

// тільки мн. Гориста місцевість, край.

Не знаю, як в Англії, але куди-небудь за границю в гори я таки, може, зберусь (Леся Українка);

– У нас в горах .. весело (М. Коцюбинський);

* У порівн. Понад обрієм, коло кордону, Наче гори, окреслився бір (І. Вирган).

2. чого. Велика кількість чого-небудь складеного в купу; багато чогось.

В саду в бригаді – тут же між яблунями – гори яблук (А. Головко);

Наклавши на плече гору прання, пішла [Орися] розвішувати його на тину (Григорій Тютюнник);

Під стіною зачиненої, нежилої будівлі здоровенна гора шматків деревини різної породи та якості (Ю. Логвин).

3. у знач. присл. горо́ю, гора́ми. Високою купою; багато.

От Іван устає, Скарб із скринь достає, Насипає дукатів горою (П. Грабовський);

Не вспіють всунути снопа, як уже летить полова й солома, піднімається горою під соломотрясом (В. Винниченко);

Мама несе таріль з наїдками до столу, де вже й так горою всього (О. Гончар).

4. діал. Горище.

Купив чоботи, надів у неділю, а ті узяв да на гору закинув (Сл. Гр.).

◇ Бра́ти / взя́ти верх (го́ру) див. бра́ти;

Го́ру (го́ри) труда́ ви́трудити див. ви́трудити;

(1) Золоті́ го́ри, зі сл. обіцяти, наобіцяти і т. ін. – надто багато чого-небудь хорошого, але нездійсненного.

Твою [народу] хотіли душу полонити і князь, і гетьман, а ще й пан, .. що обіцяли гори золоті (П. Тичина);

Ти відірвав людей від їхньої домівки, від їхньої рідні. Ти наобіцяв їм золоті гори (М. Руденко);

Він не бажає вам добра, хоч і обіцяє золоті гори. Не слухайте його (Г. Тарасюк);

[І] го́ри покоти́ти див. покоти́ти;

(2) Не за гора́ми (рідко за горо́ю):

а) у найближчому майбутньому, скоро, незабаром.

Вже й зима не за горами... (Панас Мирний);

Ще й не нажився, здається, а вже шістдесят не за горами (М. Зарудний);

б) на невеликій відстані; недалеко, близько.

Питаю: – “Як ви доскочили такого огира?” – “Нам теє знати, батьку. Сідай да їдь собі з Богом: ляхи не за горою” (П. Куліш);

Вже не за горами були передові сили німецької інтервенції (Л. Дмитерко);

– Дзвеняче [село] хоч і не за горами, та все-таки за надцять кілометрів од Закриниччя (Є. Гуцало);

Переверну́ти (зру́шити, ру́шити) / верну́ти (ру́хати) го́ри див. переверта́ти;

Си́пати піско́м про́ти гори́ див. си́пати;

Стоя́ти / ста́ти горо́ю див. стоя́ти;

Хоч (кра́ще, про́сто) з мо́сту (рідко з гори́) та в во́ду див. міст;

Як [дурно́му] з гори́ бі́гти / побі́гти (збі́гти) див. бі́гти;

(3) Як (мов, ні́би і т. ін.) пря́мо (про́сто) гора́ з плече́й (з пліч) звали́лася (спа́ла, впа́ла, зсу́нулася, зійшла́ і т. ін.) / зва́люється (па́дає, зсува́ється, схо́дить і т. ін.) чиїх, у кого, кому і без дод. – хто-небудь відчув велике полегшення, звільнившись від важких обов'язків, сумнівів, турбот тощо.

[Химка:] Яка я після вашої розмови стала весела, – наче гора з плечей звалилася! (Панас Мирний);

[Герцог:] О, наче впала з пліч у нас гора! Ха-ха!.. Так, значить, наша верх взяла! (Є. Кротевич);

В хлопця наче гора звалилася з плечей, бо його мучила несправедливо одержана, на його думку, п'ятірка (О. Донченко);

Артемові наче гора зсунулася з пліч. Усміхнувся щасливий та мерщій до галушок (А. Головко);

– Ху, – полегшено зітхнув Кисіль і посміхнувся: – Прямо гора звалилася з моїх плечей (М. Стельмах);

Вже пройдено третину шляху .. У Маргіт ніби звалювалася гора з плечей (О. Гончар);

(4) Як (мов, ні́би і т. ін.) за [кам'яно́ю] горо́ю (рідше стіно́ю), зі сл. бути, жити і т. ін., за ким – під чиїм-небудь надійним захистом, без клопотів, турбот і т. ін.; позбавлений турбот, захищений ким-небудь.

– Та ти сам не турбуйся, бо ти за мною, як за кам'яною горою (Марко Вовчок);

– Я за нею [Софією], можна сказати, як за кам'яною стіною живу (В. Собко);

– Тому-то й я позичила тебе в Мартохи, щоб бути за тобою, мов за кам'яною горою (Є. Гуцало);

– Гарна ви жінка в Петра, – знову похвалив гість .. – Має шанувати своє щастя. Він за вами – як за горою! (Є. Гуцало);

(5) Як (мов, ні́би і т. ін.) на кам'яну́ (рідко камі́нну) го́ру, зі сл. надіятися, покладатися, спертися і т. ін. – цілком, повністю, безсумнівно і т. ін.

[Антон:] Ніхто вам так не потрапить догодити, як я: надійтесь на мене, як на кам'яну гору (М. Кропивницький);

[Анна:] Я можу так на вас впевнятись, як на камінну гору! – адже правда? (Леся Українка);

– А на хлопців своїх я покладаюсь як на кам'яну гору: не підведуть! (А. Головко);

– На нашу Ольгу Степанівну як на кам'яну гору спертися можна (В. Собко);

Покладалися [на протекції] як на кам'яну гору (О. Полторацький);

– Оце ті “тигри” і “фердинанди”! Оце на них .. надіються як на кам'яну гору! (П. Автомонов);

Як (мов, ні́би і т. ін.) ски́нути (звали́ти) го́ру (тяга́р) з плече́й див. скида́ти.