гора

ГОРА́, и́, ж.

1. Значне підвищення над навколишньою місцевістю або серед інших підвищень.

Зоре моя вечірняя, Зійди над горою, Поговорим тихесенько В неволі з тобою (Шевч., II, 1953, 8);

Хвилею зеленою здіймається Навесні Батиєва гора (Рильський, І, 1956, 85);

// тільки мн. Гориста місцевість, країна.

Не знаю, як в Англії, але куди-небудь за границю в гори я таки, може, зберусь (Л. Укр., V, 1956,138);

— У нас в горах.. весело (Коцюб., І, 1955, 397);

*Образно. Наше покоління зійшло на високу гору — гору соціалізму, і ми. бачимо далеко назад й далеко вперед (Смолич, VI, 1959, 132);

*У порівн. Понад обрієм, коло кордону, Наче гори, окреслився бір (Вирган, В розп. літа, 1959, 15).

◊ Го́ру бра́ти (взя́ти):

а) вибиратися, сходити, виїжджати і т. ін. на гору.

Паровоз із важким хвостом вагонів з розгону бере гору (Еллан, II, 1958, 10);

б) перемагати кого-, що-небудь; добиватися переваги; переборювати, долати.

Прохірин проект однак взяв гору (Коцюб., І, 1955, 275);

Політика дружби і миру між народами завойовує все більше визнання і підтримку, бере гору над імперіалістичною політикою агресії і війни (Резол. XXII з.., 1961, 5);

Го́ри зру́шити (переверну́ти і т. ін.) — зробити дуже багато.

[Трохим:] Рівні і парні [воли], як соколи: чи в плузі, чи в возі — ідуть, як вода, тільки покеруй ними, то й гори перевернеш (Кроп., V, 1959,119);

[Прокіп:] Колгосп така сила в наших руках, що можна гори зрушити (Корн., II, 1955, 94);

Горо́ю стоя́ти (ста́ти) — відстоювати, захищати всіма силами кого-, що-небудь.

— За народ горою стоїть [Тарас Дніпровець]. І видно не простий собі чоловік (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 25);

Золоті́ го́ри обіця́ти — надто багато обіцяти.

Твою [народу] хотіли душу полонити і князь, і гетьман, а ще й пан підеінчий, що обіцяли гори золоті (Тич., II, 1957, 127);

Наді́ятися, як на кам’яну́ го́ру — цілком покладатися, розраховувати на кого-, що-небудь.

[Антон:] Ніхто вам так не потрапить догодити, як я: надійтеся на мене, як на кам’яну гору (Кроп., І, 1958, 167);

— Оце ті «тигри» і «фердинанди»! Оце на них офіцери.. надіються, як на кам’яну гору! (Автом., Так народж. зорі, 1960, 277);

[На́че (нена́че, мов і т. ін.)] гора́ з плече́й (з пліч) впа́ла (звали́лася і т. ін.) — відпали турботи, не стало важких обов’язків, полегшився важкий душевний стан.

— Ху, — полегшено зітхнув Кисіль і посміхнувся: — Прямо гора звалилася з моїх плечей. А я вже все передумав про тебе.. чи не загітував тебе якийсь елемент… (Стельмах, Правда.., 1961, 226);

В хлопця наче гора звалилася з плечей, бо його мучила несправедливо одержана, на його думку, п’ятірка (Донч., VI, 1957, 601);

[Герцог:] О, наче впала з пліч у нас гора! Ха-ха!.. Так, значить, наша верх взяла! (Крот., Вибр., 1959,575);

Не за гора́ми — про що-небудь близьке, таке, що скоро настане; швидко, недалеко.

Не за горами наша перемога (Довж., III, 1960, 26).

2. чого. Велика кількість чого-небудь складеного в купу; багато чогось.

В саду в бригаді — тут же між яблунями — гори яблук (Головко, І, 1957, 443);

Наклавши на плече гору прання, пішла [Орися] розвішувати його на тину (Тют., Вир, 1964, 130).

3. у знач. присл. горо́ю (гора́ми). У вигляді гори.

Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма (Шевч., І, 1951, 3);

От Іван устає, Скарб із скринь достає, Насипає дукатів горою (Граб., І, 1959, 297).

4. діал. Горище.

Купив чоботи, надів у неділю, а ті узяв да на гору закинув (Сл. Гр.).