горб

ГОРБ, а́, ч.

1. Невелике округле підвищення на площині; бугор, пагорок.

– Послухайте, кому і де сідать: Ведмедику – під липою старою, А Цапу треба під вербу, Ослові – на горбу, Я примощусь під бузиною (Л. Глібов);

На тім горбі копали жінки пісок, і зівав він ярами та печерами під небеса, як страшний велетень (В. Стефаник);

Місцевість поблизу нашого дому була нерівна, з горбами й вибалками (Л. Смілянський).

2. Випуклість на спині, на грудях людини, що утворюється внаслідок викривлення хребта або грудної клітки.

З дверей вийшла низька дівка з одним горбом на спині, з другим на грудях (І. Нечуй-Левицький);

Незважаючи на його страшний, химерний горб, дід дуже любив хлопця (С. Черкасенко);

Антон тільки й заробив, що собі горб на спину (С. Чорнобривець);

Під смугастим піджаком [здорованя] ворушився величезний горб (М. Руденко);

// Жирові відкладення у вигляді наростів на спині у верблюда і деяких інших тварин.

На верблюдах між горбами сиділи люди – і дорослі і діти (О. Іваненко);

У бугаїв голова й шия масивні, спереду лопаток добре виражений горб (з наук.-попул. літ.).

3. у знач. присл. горбо́м. У вигляді бугра; утворюючи бугор; випукло.

Он по горі синіє рослина; то, мов стіг сіна, горбом здіймається вгору, то гострою швайкою піднімається в небо (Панас Мирний);

Вага літ вигнула горбом її спину, здушила докупи кощаве тіло, зробила його цілком дитячим (Ю. Яновський);

За півхвилини вода в тому місці, куди скинули бомбу, здулася, немов велетенський пухир, каламутно-зеленуватим горбом (В. Владко).

◇ Бра́ти / взя́ти [свої́м] горбо́м див. бра́ти;

Гну́ти горба́ (горб, стан) див. гну́ти;

Добува́ти / добу́ти [свої́м] горбо́м ([крива́вими] мозоля́ми, [крива́вим] по́том) див. добува́ти;

Ї́здити (ката́тися) / пої́хати ве́рхи на кому (на горбі́ чиєму) див. ї́здити;

(1) На своє́му горбі́ <�Свої́м горбо́м> – важкою працею, важкими власними зусиллями.

Буде він платить [борг] чи своїм горбом одробляти (Грицько Григоренко);

– Оце, як бачиш, Гришо. Не робота, а шарпанина нервів .. Сам один на своєму горбі всю газету тягну (А. Головко);

Іванові Рудченкові власними силами, “своїм горбом” довелося пробивати життєву путь (С. Єфремов);

(2) На чужо́му горбі́ – важкою працею, великими зусиллями інших.

– Хай їм хтось інший плече підставляє, – сказав Жорка, – а то звикли на чужому горбі до раю (І. Муратов);

– Гарно ви говорили і про мертві квіти, і про мертву копійку, і про те, що минув час янголів і як на чужому горбі можна вигребтися до статків (М. Стельмах).