гординя
ГОРДИ́НЯ, і, ж., заст.
1. Гордість (у 3 знач.).
Гординя людини її понижає, а честі набуває покірливий духом (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Я не дався лукавій гордині І вірним душею зостався родині (Я. Щоголів);
Сказати б, гординя вселилася в отця Вікентія – так ні, в розмовах простий і довірливий більше, ніж треба в суєті мирській (М. Стельмах).
2. Чванлива, пихата людина.
– Чи правда, що тая гординя та в тебе закохався?.. (Марко Вовчок);
– Я знаю, як ви думаєте про мене. Сухар, черниця, гординя... Ні, друзі ви мої, ні, не так (М. Чабанівський).
3. рідко. Те саме, що го́рдість 2.
– З неї мусило б щось пишне, чудове вийти, гординя й честь і для нашого народу (О. Кобилянська);
Я гордий був. Принаймні хоч гордині ніхто не сміє збавити людині (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)