гордість
ГО́РДІСТЬ, дості, ж.
1. Почуття особистої гідності, самоповаги.
Він почув гордість, самоповагу, наче не панич Льольо, а сам він оживить мертві стіни сахарні (М. Коцюбинський);
Що батькові та буря на палубі? Він і спустився вниз тільки для того, щоб не вразити гордість свого сина (О. Донченко);
Панасу Яковичу на мить здалося, що перед його очима постала рафаелівська мадонна, її прозорі, як іскристий кришталь, очі були налиті ніжністю й материнською гордістю (І. Пільгук).
2. Почуття задоволення від усвідомлення досягнутих успіхів, переваги в чому-небудь тощо.
Хлопчина й справді відчував велику гордість. Адже це він знайшов тут мідну руду! (О. Донченко);
Він [Юрій] їде .. на міжнародний конгрес – це сповнювало його гордістю (В. Собко);
// Той (те), ким (чим) гордяться.
П. Тичина – краса і гордість нової української поезії (В. Еллан-Блакитний);
Величезний абатський годинник – гордість старозвісного майстра годинників Вільяма Ітла і самого абатства – в цей час підвів свою коротшу стрілку до римської цифри сім (Ю. Смолич);
Ліси – багатство і гордість народу (з публіц. літ.).
3. Надто висока думка про себе і зневага до інших; пихатість.
І в тітки, й у небожа піднялась бурею шляхетська гордість (І. Нечуй-Левицький);
Суть не в клобуці й сані, а в безкорисливості, в служінні правді, людям, у пізнанні себе самого і боротьбі з такими пристрастями, як самолюбство, жадібність, надмірна гордість, пиха (Василь Шевчук).
○ (1) З го́рдістю, у знач. присл. – гордо.
Онисько з гордістю подав кавуна панам, як подають трофеї, добуті на війні (І. Нечуй-Левицький);
– Це з Омара Хаяма [цитата]? – запитала Марися, а він відповів з гордістю: – Моє власне (О. Гончар);
Кожен із них з гордістю думав, що тепер він старшокласник (Г. Усач).
Словник української мови (СУМ-20)