горловина
ГОРЛОВИ́НА, и, ж.
1. Звужений отвір у чому-небудь.
Він [ківш] спиниться точно над горловиною сифона (В. Собко);
В ятері набивалось того карася мало не до горловини (М. Стельмах);
У похованнях трапляються посудини з кулястим корпусом, округлими днищами й вузькими горловинами (з наук.-попул. літ.);
// Звужений прохід.
“Буревісник” пройшов широку горловину бухти й опинився в морі (М. Трублаїні);
Нам треба якомога скоріше проскочити горловину прориву, доки німці не оговталися (Є. Доломан);
Вода не ліньки тече, а каламутним бурчаком біжить з горловини (В. Близнець);
// Деталь одягу, що охоплює шию.
Зіщулившись, піднявши вище горловину светра, попростував [Костя] тротуаром (О. Тесленко);
Я пробую зняти ще один светр через голову, голова вже пролазить крізь горловину, але панічно застрягають руки (Л. Дереш);
Біля горловини та зап'ястя полотно сорочки густо збирали в дрібні збори (з наук. літ.).
2. розм. М'ясний продукт із горла тварини.
За поживними якостями із субпродуктів найменш цінні – горловина і селезінка (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)