горловина

ГОРЛОВИ́НА, и, ж.

1. Звужений отвір у чому-небудь.

Він [ківш] спиниться точно над горловиною сифона (В. Собко);

В ятері набивалось того карася мало не до горловини (М. Стельмах);

У похованнях трапляються посудини з кулястим корпусом, округлими днищами й вузькими горловинами (з наук.-попул. літ.);

// Звужений прохід.

“Буревісник” пройшов широку горловину бухти й опинився в морі (М. Трублаїні);

Нам треба якомога скоріше проскочити горловину прориву, доки німці не оговталися (Є. Доломан);

Вода не ліньки тече, а каламутним бурчаком біжить з горловини (В. Близнець);

// Деталь одягу, що охоплює шию.

Зіщулившись, піднявши вище горловину светра, попростував [Костя] тротуаром (О. Тесленко);

Я пробую зняти ще один светр через голову, голова вже пролазить крізь горловину, але панічно застрягають руки (Л. Дереш);

Біля горловини та зап'ястя полотно сорочки густо збирали в дрібні збори (з наук. літ.).

2. розм. М'ясний продукт із горла тварини.

За поживними якостями із субпродуктів найменш цінні – горловина і селезінка (з наук.-попул. літ.).