горобиний
ГОРОБИ́НИЙ, а, е.
Прикм. до горобе́ць.
Павлик .. дер горобці в повітках .. і раз прибіг до батька й приніс пучок козельків і повне гніздо горобиних голоцюцьків (І. Нечуй-Левицький);
Зірвався [Ярослав] на рівні ноги, розмахнувся плечем і навідліг жбурнув її [пляшку] у горобину зграю (І. Волошин);
* У порівн. Дітвора, як горобина зграя, налетіла й юрмилася біля пастушка (К. Гриб);
// Належний горобцеві.
На бантинах цвiрiнькали горобцi, i з соломи скрiзь стирчало пiр'я горобиних гнiзд (В. Винниченко);
Пронька безпомилково, з першого погляду може відрізнити сорочаче яйце від ґавиного, ластівчине від горобиного (О. Донченко);
// у знач. ім. гороби́ні, них, мн. Те саме, що горобцеподі́бні.
У дроздів, піночок та інших горобиних малюки щойно злетіли з гнізд, за що й називають їх зльотками (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)