горобина
ГОРОБИ́НА, и, ж.
1. Дерево або кущ родини розових із яскраво-червоними або жовтогарячими ягодами, які ростуть гронами.
Хата була стара, напівзруйнована, з одного боку – ясени, з другого – сливник та горобина (С. Васильченко);
Все південне узбіччя гори, до самого вершечка, покривали кущі калини та горобини (Ірина Вільде);
Стояв ясний осiннiй день, горобина палала пiд сонцем, неначе велетенське багаття (О. Гончар).
2. збірн. Ягоди цього дерева.
Хоч би де замріла Квіточка одна, Тільки й червоніє, Що горобина (Я. Щоголів);
Червоніли в поріділому плетиві гілок кетяги глоду та горобини (В. Козаченко);
Він [хлопчик] ішов задом наперед, водночас витягаючи навпомацки із торби ягоди горобини і засовуючи сороці в дзьоба (Ю. Логвин).
△ (1) Чорноплі́дна гороби́на – кущ родини розових із ягодами чорного кольору із сизим нальотом; аронія.
Багаті на корисні речовини листки чайних кущів, квітки й листки гречки, японської софори, плоди шипшини, чорноплідної горобини є сировиною для виробництва медичних препаратів (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)