горожанин
ГОРОЖА́НИН, а, ч.
1. розм. Те саме, що городя́нин.
Між горожанами можна було побачити Лейбу Оврамовича, орендаря пана Польського (Панас Мирний);
– Чи давно засноване це велике місто? – запитав я одного з горожан (О. Гончар).
2. заст. Громадянин.
Виборець з його села голосував так, як найсвідоміший горожанин (Л. Мартович);
Я бачу: ідуть квакери – не ті, XVII віку, а ці, сповідники світла, горожани щасливої країни (М. Хвильовий);
– Ми віримо, що ви приїхали з власної ініціативи і цим показали себе чесним і вірнопідданим горожанином своєї батьківщини (П. Колесник).
Словник української мови (СУМ-20)